Варфоломиэва нич   ::   Гримич Марина

А міська газета? А міська газета на цей раз відкрито підтримувала Павла Івановича Печеніга. Відчувалася тверда рука Людини-гори. Все робилося без зайвих хитрощів, проте регулярно. А регулярність, як ви знаєте й без мене, мій дорогий читачу, це – запорука успіху.

Варфоломійович порадів, що він нарешті має «Іскру». По закону зловживати агітацією лише одного депутата було заборонено, однак ми вже давно з вами з'ясували, у країнах пострадянського простору панує не закон, а звичай. Газета не те, щоб не друкувала інформацію про Адама Колосального, але робила це з невичитаною коректурою, помилковими датами й іменами, у скороченому вигляді. Зате матеріали Павла Івановича були вилизані й діамантами вигравали в обрамленні новин про погоду, про народний календар та про спортивні досягнення місцевої футбольної команди «Скала».

Коли обурені Алік, Зюзік і Тамара Іванівна Синіцина прийшли до головного редактора газети «Зоря» з погрозами: «Ми на Вас у суд подамо!», той, не змигнувши оком, відповів:

– Уперед! Прапор у руки!

Ці слова були сказані таким тоном, що аналітики збагнули: з вітряками бореться лише Дон Кіхот.

Проте через три дні головний редактор газети поплатився за свою самовпевненість. Річ у тім, що виборчі технології також користуються неписаним законом. Тож через три дні в районній друкарні сталася пожежа, така собі невеличка пожежа, щоб лише на два тижні зупинити вихід міської газети. Я достеменно не знаю, хто винен у пожежі.