Варфоломиэва нич   ::   Гримич Марина

– Ось, подивіться, – звернувся депутат до учасників наради, – це наш заслужений чоловік, ветеран, герой Радянського Союзу, старий підпільник, окраса нашого району Фрідріх Варфоломійович… – Адам Васильович запнувся, бо забув його прізвище. Чесно кажучи, в тому провінційному містечку всі знали старого солдата просто як Варфоломійовича.

Поет-депутат не розгубився.

– Просто Варфоломійович, – представив він старого чоловіка всім. – А крім того, голова виборчого штабу мого молодого опонента Павла Івановича Печеніга.

Варфоломійович хотів був щось сказати, однак Адам Васильович міцно тримав його руку й активно нею тряс.

– Ну що, Варфоломійовичу, як справи? – привітно сказав Адам Васильович.

Той якось непевно здвигнув плечима.

– Мої шарамижники пристойно поводяться? – пожартував він.

Ось тут Варфоломійович хотів був вилити наболіле у присутності свідків. Однак не знав, із чого почати. Не буде ж він виставляти себе на посміховисько, розповідаючи про дивні збіги і випадковості?

Поки Варфоломійович думав, що сказати конкретне, Адам Васильович поплескав його по плечу і сказав:

– Друже, якщо щось потрібно, заходьте!

Варфоломійович, мов побитий пес з піджатим хвостом, опинився на вулиці.