Энеида   ::   Котляревский Иван Петрович

Прибіг Меркурій, засапавшись,

В три ряди піт з його котив;

Ввесь ременцями обв'язавшись,

На голову бриль наложив;

На грудях з бляхою ладунка,

А ззаду з сухарями сумка,

В руках нагайський малахай.

В такім наряді влізши в хату,

Сказав: «Готов уже я, тату,

Куди ти хочеш, посилай».

«Біжи лиш швидше в Карфагену, —

Зевес гінцеві так сказав, —

І пару розлучи скажену,

Еней Дідону б забував.

Нехай лиш відтіль уплітає

І Рима строїти чухрає, —

А то залиг, мов в грубі пес.

Коли ж він буде ще гуляти,

То дам йому себе я знати, —

От так сказав, скажи, Зевес».

Меркурій низько поклонився,

Перед Зевесом бриль ізняв,

Через поріг перевалився,

До стайні швидше тягу дав.

Покинувши із рук нагайку,

Запряг він миттю чортопхайку.

Черкнув із неба, аж куріть.

І все кобилок поганяє,

Що оглобелька аж брикає,

Помчали, аж візок скрипить.

Еней тоді купався в бразі

І на полу, укрившись, ліг;

Йому не снилось о приказі,

Як ось Меркурій в хату вбіг.

Смикнув із полу, мов псяюху.

«А що ти робиш, п'єш сивуху? —

Зо всього горла закричав. —

Ану лиш швидше убирайся,

З Дідоною не женихайся,

Зевес поход тобі сказав.