Энеида   ::   Котляревский Иван Петрович

Чи се ж таки для діла робиш,

Що й досі тута загулявсь?

Та швидко і не так задробиш;

Зевес недурно похвалявсь;

Получиш добру халазію,

Він видавить з тебе олію,

От тілько йще тут побарись.

Гляди ж, сьогодні щоб убрався,

Щоб нищечком відсіль укрався,

Мене удруге не дождись».

Еней піджав хвіст мов собака,

Мов Каїн затрусивсь увесь;

Із носа потекла кабака:

Уже він знав, який Зевес.

Шатнувся миттю сам із хати

Своїх троянців позбирати;

Зібравши, дав такий приказ:

«Як можна швидше укладайтесь,

Зо всіма клунками збирайтесь,

До моря швендайте якраз!»

А сам, вернувшися в будинки,

Своє лахміття позбирав;

Мізерії наклав дві скриньки,

На човен зараз одіслав

І дожидався тілько ночи,

Що як Дідона зімкне очі,

Щоб, не прощавшись, тягу дать.

Хоть він за нею і журився

І світом цілий день нудився,

Та ба! бач, треба покидать.

Дідона зараз одгадала,

Чого сумує пан Еней,

І все на ус собі мотала,

Щоб умудритися і їй;

З-за печі часто виглядала,

Прикинувшись, буцім куняла

І мов вона хотіла спать.

Еней же думав, що вже спала,

І тілько що хотів дать драла,

Аж ось Дідона за чуб хвать.