JК
Зачарована Десна :: Довженко Олександр Петрович
Страница: 33 из 65У темрявi далеко десь гукали люди, жалiбно гавкали пси, i шумiла й лящала негода. Нiхто не спав. А на ранок усi вулицi були пiд водою, а вона ще прибуває. Що робити?
Тодi полiцейський справник посилає до нашого батька величезного полiцая Макара.
- Рятуй людей на Загребеллi. Потопають, чув? - наказує вiн батьку сиплим голосом.- У тебе човен на всю губернiю, i сам ти мореплавець.
Почувши про таку бiду, мати зразу в сльози:
- Паска свята?!
А батько вилаявсь, аби замовкла мати, та й каже Макаровi:
- Ой рад би я людей рятувати, боюся грiха. Удосвiта Христове воскресiння. Святої ж паски мушу з'їсти скибку i випити треба по закону. Два мiсяцi не пив. Не можу паску зневажати.
- Сядеш у карцiю,-сказав Макар i понюхав на припiчку жарене порося.- Замiсть грамоти за врятування чоловiчества й скотини, битимеш блощиць у буцигарнi.
- Добре,здався батько.- Будь ви неладнi, душогуби. Iду.
Мати, як завжди перед паскою, здавалася трохи несамовитою, крикнула в жалiбному розпачi:
- Ну, куди ти поїдеш? Паска!
- Давай несвячену. Грiшить так грiшить, сiдай, Макаре! Христос воскрес!.. Наливайте по другiй! З весною вас, з вербою, з водою, з бiдою!
Отак почавши розговлятись у суботу, потрошки-помаленьку поснули ми, проспали службу божу i тiльки вдосвiта з великими труднощами стали пiдпливати човном до затопленого села Загребелля. Вся загребельська парафiя сидiла на стрiхах з несвяченими пасками. Сходило сонце. Картина була незвичайна, неначе сон чи казка.
Тодi полiцейський справник посилає до нашого батька величезного полiцая Макара.
- Рятуй людей на Загребеллi. Потопають, чув? - наказує вiн батьку сиплим голосом.- У тебе човен на всю губернiю, i сам ти мореплавець.
Почувши про таку бiду, мати зразу в сльози:
- Паска свята?!
А батько вилаявсь, аби замовкла мати, та й каже Макаровi:
- Ой рад би я людей рятувати, боюся грiха. Удосвiта Христове воскресiння. Святої ж паски мушу з'їсти скибку i випити треба по закону. Два мiсяцi не пив. Не можу паску зневажати.
- Сядеш у карцiю,-сказав Макар i понюхав на припiчку жарене порося.- Замiсть грамоти за врятування чоловiчества й скотини, битимеш блощиць у буцигарнi.
- Добре,здався батько.- Будь ви неладнi, душогуби. Iду.
Мати, як завжди перед паскою, здавалася трохи несамовитою, крикнула в жалiбному розпачi:
- Ну, куди ти поїдеш? Паска!
- Давай несвячену. Грiшить так грiшить, сiдай, Макаре! Христос воскрес!.. Наливайте по другiй! З весною вас, з вербою, з водою, з бiдою!
Отак почавши розговлятись у суботу, потрошки-помаленьку поснули ми, проспали службу божу i тiльки вдосвiта з великими труднощами стали пiдпливати човном до затопленого села Загребелля. Вся загребельська парафiя сидiла на стрiхах з несвяченими пасками. Сходило сонце. Картина була незвичайна, неначе сон чи казка.