Зачарована Десна   ::   Довженко Олександр Петрович

Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсiм новий свiт. Нiчого не можна було впiзнати. Все було iнше, все краще, могутнiше, веселiше. Вода, хмари, плав - все пливло, все безупинно неслося вперед, шумiло, блищало на сонцi.

 Весна красна!..

 Ми гребли з усiх сил пiд мудрим керiвництвом нашого батька. Було нам жарко од труда i весело. Батько сидiв з веслом на кормi - веселий i дужий. Вiн почував себе спасителем потопаючих, героєм-мореплавателем, Васко да Гамою. I хоч життя послало йому калюжу замiсть океану, душа в нього була океанська. I саме тому, що душi в нього вистачило б на цiлий океан, Васко да Гама часом не витримував цiєї диспропорцiї й топив свої кораблi в шинку. Кажуть, п'яному море по колiна. Яке там! Неправда. Тiльки довiдавсь я про це не скоро. Топив наш батько кораблi задля того, щоб бодай хоч iнодi у брудному шинку маленька калюжа його життя обернулась хоч на час у море - бездонне i безкрає.

 Вода прибувала з великою люттю. Не встигло село отямитись, як опинилося на островi, i острiв став зникати пiд водою, потопати.

 - Рятуйте-е!..

 Бистра текла по вулицях, левадах з пiною i аж сичала попiд призьбами й сiнешнiми дверима, заливала хлiви, кошари, клунi. Потiм, пiднявшись аж на пiвтора аршина зразу, ввiрвалась в хати через дверi й вiкна.

 - Ой про-бi, ря-а-атуйте!

 Хати хитало течiєю. Ревла худоба по кошарах. Позаклякали конi на припонах по шию у водi, свинi потопились. З сусiднiх задесенських сiл несло потоплених роздутих бикiв. Вода добралася до церкви, до самих царських врат.