Зачарована Десна   ::   Довженко Олександр Петрович

Ну, лев же все-таки проходив нашим берегом! I десь коло Спаського вбили його стражники!

 Тут над левом, думаю, пора поставити крапку i перейти до описання домашнiх тварин, бо вже почувається якась непевнiсть в перi: вже прокидаються мої редактори в менi. Вони живуть навколо мене скрiзь. Один за лiвим вухом ззаду, другий пiд правою рукою, третiй за столом, четвертий в лiжку - для нiчних редакцiй. Вони повнi всi здорового глузду i ненавидять неясностi. Їх мета - щоб я писав або так, як усi, або трохи краще чи трохи гiрше вiд iнших.

 Там, де моє серце холоне, вони пiдiгрiвають його; де я починаю палати в огнi своїх пристрастей, вони розхолоджують мiй мозок, аби чого не вийшло.

 - Нехай,кажу,- щось вийде. В моєму дiлi треба, щоб вийшло. Благаю!

 - Нi!

 - Чому не написать, що коли я був хлопчиком на Деснi, менi хотiлось, аби скрiзь водилися леви i щоб дикi птицi сiдали менi на голову й на плечi не тiльки в снах?

 - Це неправдоподiбно, i потiм цього можуть не зрозумiти.

 - Таж я маленький був i ще не мав тодi здорового глузду. Я почув тодi, що воно може пригодитись.

 - Для чого?

 - Ну, може, для щастя.

 - Викреслюєм. Адже лева можна було б не побачити, якщо це навiть взагалi не фантазiя.

 - Ой!.. Нiзащо!..

 - Спокiйно. Його можна замiнити чимсь бiльш спiвзвучним. Можна написати правдиво про коней. Були ж у вас конi?

 - Менi про коней соромно писати.

 - Чому?

 - Вони були худi й некрасивi.

 - Ну, тодi можна їх узагальнити якось.