Зачарована Десна   ::   Довженко Олександр Петрович

 Погулявши коло бджiл i наївшись огiркових пуп'янкiв, натрапив я на моркву. Бiльш за все чомусь любив я моркву. Вона росла в нас рiвними кучерявими рядочками скрiзь помiж огiркiв. Я оглянувся, чи не дивиться хто. Нiхто не дививсь. Навколо тiльки дрiмучий тютюн, мак та кукурудзянi тополi й соняшники. Чисте полуденне небо, i тихо-тихо, немовби все заснуло. Однi тiльки бджоли гудуть та десь з-за тютюну, вiд погребнi, доносивсь дiдiв рик. Тут ми з Пiратом i кинулись до моркви. Вириваю одну - мала. Гичка велика, а сама морквина дрiбненька, бiла i зовсiм не солодка. Я за другу - ще тонша. Третю - тонка. А моркви захотiлось, аж тремчу весь! Перебрав я цiлий ряд, та так i не знайшов нi одної. Оглянувсь - що робить? Тодi я посадив усю моркву назад: хай, думаю, доростає,-а сам подався далi шукати смачного.

 Довго щось ходив я по городу. Пiсля моркви висмоктував мед з тютюнових квiтiв i з квiтiв гарбузових, що росли попiд тином, пробував зеленi калачики i бiлий, ще в молоцi, мак, покуштував вишневого клею з вишень, понадкушував на яблунi з десяток зелених кислих яблук i хотiв уже йти до хати. Коли ж дивлюсь: баба снує коло моркви, дiдова мати. Я - бiгом. А вона - зирк та за мною. А я тодi - куди його тiкать? - повалив соняшника одного, другого:

 - Куди ти, бодай тобi ноги повсихали!

 Я в тютюн. "Побiжу,- думаю,- в малину, та рачки попiд тютюном". Пiрат за мною.