Зачарована Десна   ::   Довженко Олександр Петрович

 - Куди ти тютюн ламаєш, бодай тобi руки i ноги поламало! А бодай би ти не вилiз з того тютюну до хторого пришествiя! Щоб ти зiв'яв був, невiгласе, як ота морковочка зiв'яла вiд твоїх каторжних рук!

 Невдаючись глибоко в iсторичний аналiз деяких культурних пережиткiв, слiд сказати, що у нас на Вкраїнi простi люди в бога не дуже вiрили. Персонально вiрили бiльш у матiр божу i святих - Миколая-угодника, Петра, Iллю, Пантелеймона. Вiрили також в нечисту силу. Самого ж бога не те щоб не визнавали, а просто з делiкатностi не наважувались утруждати безпосередньо. Простi люди хорошого виховання, до яких належала i наша сiм'я, повсякденнi свої iнтереси вважали по скромностi не достойними божественного втручання.

 Тому з молитвами звертались до дрiбнiших iнстанцiй, до того ж Миколая, Петра та iнших. У жiнок була своя стежка: вони довiряли свої скарги матерi божiй, а та вже передавала сину чи святому духу - голубу.

 Вiрили в свята. Пригадую, баба часто казала менi: "А щоб тебе побило святе рiздво",-або: "Побий його свята паска".

 Отже, кинувшись через тютюн у сад, прабаба бухнулась з розгону на колiна. Отак, як дiд любив сонце, так його мати, що її, як я теж аж потiм довiдався, звали Марусиною, любила прокльони. Вона проклинала все, що попадалось їй на очi,- свиней, курей, поросят, щоб не скугикали, Пiрата, щоб не гавкав i не гидив, дiтей, сусiдiв. Кота вона проклинала щодня по два-три рази так, що вiн трохи згодом був якось захворiв i здох дес у тютюнi.

 Вона була малесенька й така прудка, i очi мала такi видющi й гострi, що сховатись од неї не могло нiщо свiтi. Їй можна було по три днi не давати їсти. Але без прокльонiв вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею.