JК
Легенди Львова :: Винничук Юрий
Страница: 47 из 259Але ж як тепер бути? Усе життя з тим пудлом ходити? Засміють! Це ж бо й бояриню свою не поцілуєш! Ой, горе!
А за столом – потіха, якої давно вже не було.
– Чи вам, мій друже, не смакує? – допитувався король. – Спробуйте ось цього лебедя, котрого я вполював. Тане в устах. Навіть жувати не треба.
Король говорить, а всі мало не лускають від реготу. Врешті боярин не витерпів і покликав Олелька.
– Слухай, я хочу викупити свою бороду назад.
Він це сказав тихенько, а Олелько давай на увесь стіл:
– Чуєте! Боярин Струмило хоче викупити свою бороду! Нарайте мені, панове, яку ціну правити!
Ну, тут посипалися ради, як з мішка раки. Годі те все перелічити, що дотепні гості вигукували.
Врешті Олелько сказав:
– Як дасте тисячу золотих – борода ваша. Бояринові аж подих перехопило. Добра вийшла оборудка! Та за такі гроші скільки б він жеребців міг купити!…
– Вісімсот! – випалив боярин.
– Ну, знайте моє добре серце, – погодився Олелько, – по руках!
І так ото боярин вернув свою бороду назад, а королівський блазень заробив купу грошей.
ПОЦІЛУНОК ЗА ПЛАЩ
Кажуть, що нема ніде таких хитромудрих жінок, як у Львові. Але Олелько мав то в носі.
Король подарував Олелькові дуже гарного плаща і той, пишаючись ним полюбляв гуляти містом.
Проходячи повз дім тисяцького, Олелько побачив у вікні його молоду жінку.
– Який у тебе розкішний плащ! – прицмокнула жінка.
– Еге, мені його подарував сам король. Але якщо ти дозволиш себе поцілувати, я віддам тобі цього плаща.
– Жартуєш! – не повірила та.
А за столом – потіха, якої давно вже не було.
– Чи вам, мій друже, не смакує? – допитувався король. – Спробуйте ось цього лебедя, котрого я вполював. Тане в устах. Навіть жувати не треба.
Король говорить, а всі мало не лускають від реготу. Врешті боярин не витерпів і покликав Олелька.
– Слухай, я хочу викупити свою бороду назад.
Він це сказав тихенько, а Олелько давай на увесь стіл:
– Чуєте! Боярин Струмило хоче викупити свою бороду! Нарайте мені, панове, яку ціну правити!
Ну, тут посипалися ради, як з мішка раки. Годі те все перелічити, що дотепні гості вигукували.
Врешті Олелько сказав:
– Як дасте тисячу золотих – борода ваша. Бояринові аж подих перехопило. Добра вийшла оборудка! Та за такі гроші скільки б він жеребців міг купити!…
– Вісімсот! – випалив боярин.
– Ну, знайте моє добре серце, – погодився Олелько, – по руках!
І так ото боярин вернув свою бороду назад, а королівський блазень заробив купу грошей.
ПОЦІЛУНОК ЗА ПЛАЩ
Кажуть, що нема ніде таких хитромудрих жінок, як у Львові. Але Олелько мав то в носі.
Король подарував Олелькові дуже гарного плаща і той, пишаючись ним полюбляв гуляти містом.
Проходячи повз дім тисяцького, Олелько побачив у вікні його молоду жінку.
– Який у тебе розкішний плащ! – прицмокнула жінка.
– Еге, мені його подарував сам король. Але якщо ти дозволиш себе поцілувати, я віддам тобі цього плаща.
– Жартуєш! – не повірила та.