Легенди Львова   ::   Винничук Юрий

– Чого мені жартувати? Дай цьомка і забирай.

Молодичка зиркнула направо, зиркнула наліво, вихилилася з вікна і чмок блазня у губи. Потім зірвала йому з плечей плаща і зникла.

Але Олелько не збирався так просто позбуватися плаща. Він покликав її і попросив пити. Молодиця подала йому воду в глиняному горняткові. Блазень напився і розбив горня об землю.

Після цього сів на призьбі і став чекати господаря. Коли тисяцький повернувся додому, то дуже здивувався, уздрівши під хатою Олелька.

– Чому ти сидиш тут? Маєш до мене якесь діло?

– Та ні. Я проходив повз твій дім і попросив напитися. Твоя жінка подала мені воду, але я впустив горня і розбив. Тоді вона взяла у мене плаща, якого мені подарував король.

– Навіщо?

– В заставу.

– Що за дурниця! Дідько з ним, тим горнятком. Гей, Насте! Ану верни плаща Олелькові! За якесь дурне горнятко ти взяла плаща? Та ще в кого – в королівського блазня! Хочеш аби з нас увесь двір сміявся?

Так ото Олелько н повернув собі плаща назад.

ОСТАННЯ ВИТІВКА БЛАЗНЯ



Після смерти короля Данила сів на престол молодий король Лев. Олелько на ту пору вже зістарився і для нього настали тяжкі часи. Жив він з жінкою бідно, а піти знову до королівського двору блазнювати в поважному віці вже не випадало.

Одного ранку сиділи вони з жінкою біля печі та й журилися, а в хаті – ні рісочки, ні пляшечки.

– А тоді ж на нашім весіллі сам король гуляв! – зітхала його жінка.