Нови пригоди самоходика   ::   Ненацький Збігнєв

Отже, Чорний Франек не зміг умовити її приєднатися до його ватаги.

Спинившись поряд з моєю автомашиною, дівчина зіскочила з велосипеда. На її вродливому, ще дуже дитячому обличчі я помітив підозру.

— Як ви тут опинилися? — спитала вона. — Адже не перепливли поромом?

— Перелетів, — замахав я руками. — Моя машина літає в повітрі.

Дівчина похитала головою.

— Вона таки справді дуже дивна. Але швидше схожа на човен, аніж на літак. І куди ви прямуєте цією машиною? На риболовлю, на відпочинок?

Я не образився, що вона так мене розпитує. Але й докладно відповідати не збирався.

— А ви? — спитав. — На відпочинок? На дачу? Вона знизала плечима.

— їду додому. До батьків. Я місцева. Наша садиба неподалік звідси. А я цього року закінчила середню школу в Ілаві, а потім складала у Варшаві екзамени до вузу. Склала і тепер повертаюся до батьків на канікули.

— А куди ви вступали?

— Ой, ви страшенно цікаві. А на моє запитання так і не відповіли.

— Бо я трохи сердитий на вас. Ви дивно повелися з Чорним Франеком. Навіщо ви підсіли до них? Мені здавалося, що вас зовсім не цікавить їхнє товариство.

Вона весело засміялася.

— Вгадали. Не люблю таких. Та я не хотіла, щоб вони зчинили бешкет. Ви повелись як джентльмен. І я вам вдячна за це. Але я не могла зловживати вашим благородством. Я не принизила себе, що пересіла до них, а хотіла дізнатися, куди їде ця ватага.

— А той Капітан Немо? Ви чули про нього? Дівчина знову заперечливо похитала головою.