Нови пригоди самоходика   ::   Ненацький Збігнєв

— Не маю й гадки, хто це такий. Я живу в цих краях, але про Капітана Немо ніколи не чула. Крім того, що в книзі Жюля Верна, звичайно. Але навряд, щоб тут був такий живий Капітан Немо.

— А проте всі бачили глісер з такою назвою на борту. Гарний глісер, — мовила захоплено дівчина. — В нього спереду скло й маленька кабінка на випадок негоди. Мабуть, чудово їхати в ньому по озері.

— Глісер «Капітан Немо» існує, — зауважив я. — То, може, і якийсь Капітан Немо є над Озерищем?

— Напевно, приїхав відпочивати, — міркувала вона вголос. — А може, недавно тут оселився? Відтоді, як пішла вчитись до Ілави, я десять місяців на рік живу в інтернаті, вдома буваю тільки в неділю, на свята й на канікулах. Як приїду додому, запитаю у батьків про Каштана Немо. Може, вони щось про нього знають? Якщо й ви залишитесь біля Озерища, то, може, ми ще зустрінемося, і тоді я зможу більше розповісти вам про нього. У моїх батьків є човен, я часто плаваю ним по озері. І хоч Озерище величезне, на ньому можна зустрітися, еге ж? Тому я хочу знати, де ви зупинитесь.

Я безпорадно розвів руками.

— Не знаю. Може, поблизу Сем'ян. Може, в Озерній.

— Ви вже тут бували?

— Ні. Місцевість знаю тільки по карті і з опису в путівнику.

— Ви рибалка?

— Теж ні. Я люблю самотність і хочу тут знайти її.

— А я вам заважаю, — підхопила вона. Сказала: — До побачення, — скочила на велосипед і поїхала.

Через кілька десятків метрів звернула з дороги в ліс, на якусь стежину.