Острив злочинцив   ::   Ненацький Збігнєв

— Там нагорі, — показав я на стелю, — чекає мене гуртлюдей.

І свиснув крізь пальці. Згори одразу почувся на відповідь посвист.

— Ну, то ходімо, — сказав він і перший рушив до виходу.

— Ми рвали малину й натрапили на ляду, що закривала лаз. Коли підняли її, то почули, як хтось кличе на допомогу, — розповідав я Скалбані.

Мені не хотілося казати йому правду, бо і він, певне, брехав.

Ми видряпалися нагору. Гарцери, Залічка й Тереза мовчки, цікаво придивлялися до Скалбани, який іще раз повторив свою історію, що начебто пояснювала його ув'язнення. Закривши лядою вхід, ми провели Скалбану аж на берег до його човна. Хлопці допомогли йому посунути човна на воду, а коли він поплив, Телль сказав:

— Він бреше. Мені не віриться, щоб хтось без причини сховав його в підземеллі й тримав там, паче у в'язниці.

Коли ті люди так зробили, то, певне, з якоїсь причини. Скалбана криється від нас, бо в самого, мабуть, щось недобре на совісті.

Я теж був такої думки. Але через Скалбанину брехню ми були безпорадні, і нам більш нічого не лишалось, як розійтися по своїх таборах. На роздоріжжі я, Залічка і Те-реза попрощалися з хлопцями й повернулися до своїх наметів.

Одразу ж я ліг спати. Наступного дня встав пізно, мало не перед обідом, і нашвидкуруч приготував собі снідати. Побачивши Терезу, що самотньо сиділа на березі річки, я запропонував їй прогулятися зі мною на «самі». Вона зраділа, не здогадуючись, що це пастка.

Проминувши містечко, ми опинилися на Цехоцінському шосе.