Острив злочинцив   ::   Ненацький Збігнєв

— А яке сьогодні число?

— Чотирнадцяте липня.

— Тоді я сиджу тут, либонь, уже третю добу. Якось увечері я переплив човном на цей бік річки, щоб трохи назбирати хмизу.

— Ввечері? Поночі? — здивувався я.

— Гм, — розгублено пробурмотів Скалбана. — Я ж назбирав хмиз удень, треба було тільки перенести його в човен і перевезти на той бік Вісли. Коли я був уже в лісі, раптом де й взялося двоє чоловіків із пістолетами. Підскочили до мене, звеліли йти вперед і, нахваляючись застрелити, привели сюди. Перед тим, як спускатися, вони зв язали мені назад руки, тоді підняли ляду й наказали лізти вниз. А тут зв'язали мені ще й ноги й покинули самого в темряві.

— І не пояснили, чого так повелися з вами?

— Вони й словом не прохопилися.

— Що ж воно за люди? Які вони на вигляд?

— Якісь нетутешні. Я їх зовсім не знаю, а придивитися добре не міг, було вже поночі.

— І ці три дні ви нічого не їли й нічого не пили?

— Вони були тут іще двічі. Дали мені сухого хліба й залишили води в бляшанці. Ось вона, та бляшанка, — кажучи це, він копнув ногою бляшанку, і з неї виплюснулася вода.

— І тоді вони теж нічого вам не сказали?

— Нічого, анічогісінько не сказали, — повторив Скалбана. І раптом спитав: — А як ви мене тут знайшли?

Я помітив в його очах якийсь тривожний вираз. Уся Скалбанина увага була прикута до ножа, що я й досі тримав у руці. Здавалося, Скалбана от-от кинеться на мене.