Острив злочинцив   ::   Ненацький Збігнєв

Витягши машину до половини на берег, так що задні колеса лишились у воді, я побрів по піску шукати місце для намету. Під моїми ногами хрускотіла біла жорства, намита водою. Від коси тягнувся берег Вісли, порослий травою; дедалі він спинався вище й вище, аж до самого лісу.

Я повитягав із машини торбу з наметом, спальний мішок, гумовий надувний матрац, дві ковдри та ще бляшану коробку з харчами й туристичну плитку. Тоді знову посунув «сама» на воду, завів мотор і, взявши розгін, щосили ввігнав машину в очерет. Груба стіна очерету оточила й сховала її. Я кинув якір у воду й вийняв заводного ключика, — тепер ніхто сторонній не зможе зрушити «сама» з місця.

Я роздягся і, хоч це було не дуже приємно, вскочив у воду, тримаючи в руці одяг. Протока виявилася досить мілка — вода сягала мені трохи вище грудей. Ноги грузли в намулі, плуталися в очеретяному корінні, та я таки здолав ті кільканадцять кроків, що відділяли мене від коси.

Мокрий і голий, я видерся на пісок і притьмом одягся, бо змерз так, що аж клацав зубами. Хутчій заповзявся напинати намет. Робив це абияк, нашвидкуруч поставив середні стояки і закріпив їх де-не-де кілками. Потім я відчув, що не маю ні сили, ні бажання варити вечерю. Зміг тільки надути гумовий матрац і розгорнути спальний мішок, вліз у нього, вкрився двома ковдрами й одразу ж міцно заснув.

Двічі я прокидався від глухого реву сирен пароплавів, що пропливали річкою. Більше ніщо не порушувало мого спокою.

Спав я до дев'ятої ранку.

Сонце підбилося вже високо і яскраво світило.