Острив злочинцив   ::   Ненацький Збігнєв

На полях уже жовтіло майже стигле збіжжя і зеленіли прямокутні латочки старанно підгорненої картоплі.

«Добре мені тут. буде. Тихо й спокійно», — думав я, стоячи на горі.

Цієї миті дорогою з містечка покотилася хмара куряви — то їхала велика вантажна машина з брезентовою будою.

Я бачив, як вона підстрибує на вибоях, як. обережно переїздить через дерев'яний місток. Я гадав, що машина зникне серед дерев, та на узліссі вона на мить спинилася, тоді повернула праворуч і поволі почала під'їжджати до мене. «Якого дідька її сюди несе?» — трохи занепокоївся я, не бажаючи мати будь-яких гостей у цьому закутку, що здавався мені таким чарівним і спокійним.

Вантажна машина спинилася на горі, за двадцять кроків од мене. З кабіни вийшов високий хлопець років дев ятнадцяти, в чорному светрі і чорних джинсах. За хвилину з брезентової буди вискочили ще четверо молодиків. На перший погляд вони здавалися близнюками, бо мали однаковий одяг і однакові зачіски, тобто ніякої зачіски. Коротко підстрижене волосся надавало їхнім обличчям тупого й брутального виразу. Тільки через деякий час я переконався, що вони справді відрізнялися один від одного.

— Е-е, пане, — обізвався до мене той, що вийшов з кабіни. — Чи то ваш курінь стоїть там на березі?

— Мій.

Молодик сплюнув і, дивлячись поверх моєї голови на протилежний берег річки, сказав:

— То заберіть його звідти.

— Що? Забрати намет? — здивувався я.

— Не намет, а курінь, — пробурмотів він, так само не дивлячись на мене.

Якусь мить мені здалося, що я сплю.