Острив злочинцив   ::   Ненацький Збігнєв

Ми підбігли. Соколине Око розхилив кущі, й ми побачили на прим'ятій траві мертву сарну в калюжі застиглої крові. Сарна була вже холодна, певне, подохла ще вночі. На шиї в неї була кривава рана.

— Браконьєри, — пояснив Вільгельм Телль і підозріливо глянув на мене.

Я зрозумів цей погляд і сказав:

— Мабуть, ви звернули увагу, що я не маю ніякої зброї. Та я пригадую, що минулої ночі, точніше пізно ввечері, я чув, як у лісі хтось тричі вистрелив.

— Ми це теж чули, — підтвердив Чорниця.

— Браконьєри, — похмуро повторив Телль. — Вони поранили сарну в шию, але вона втекла і аж тут упала мертва.

Соколине Око вже нишпорив по кладовищенських кущах.

— Маєш рацію, Теллю, — гукнув він, — тут видно сліди крові на листі й на траві. Поранена сарна тікала, і браконьєри не знайшли її, бо, певне, не мали з собою собаки.

Мертва тварина дивилася на нас широко розплющеними скляними очима, в яких, здалося мені, застигло страждання.

— Лісник Марчак застерігав нас од браконьєрів і просив звертати увагу на кожну підозрілу людину, що вештається лісом, і доповідати йому, — пояснив Вільгельм Телль. — Та ми, видно, погано вартували. Сарну забито коло самісінького нашого табору.

— Коли ви думаєте на мене… — почав я, однак Телль перепинив мене:

— Не про вас мова. Браконьєри стріляли тут звірину ще до того, як ви приїхали. Вони вештаються в цьому лісі же зо два роки.