Острив злочинцив   ::   Ненацький Збігнєв

Лісник казав, що не може нічого вдіяти, бо його сторожка аж на тому боці лісу. Тут була колись ця хатина, та Барабаш її спалив. А нової, на жаль, не поставили.

Хлопці виламали в лісі чималу гілляку й прив'язали до неї сарну.

— Потягнемо до нашого табору, — запропонував Телль. — А тоді скажемо лісникові.

Мені не лишилося нічого іншого, як сісти в «сама» і повернутися до свого намету. Хлопцям, що чекали на мене, я розповів про забиту сарну, і вони одразу ж подалися в ліс, щоб приєднатися до своїх товаришів.

Я швидко наготував обід і тепер мав багато часу про все подумати.

Мені не давала спокою думка, що я отаборився там, де сімнадцять років тому стояв будиночок лісничого Габрищака. Якось уночі сюди прийшли Барабашеві люди. Може, вони скрадалися стрімкими схилами яру? Габрищак напевне вже спав. Бандити оточили садибу, вдерлися в дім, витягнули його з хати й повели до лісу.

«А де ж, — подумав я, — було лігво Барабашевої зграї? Може, на Острові злочинців серед Вісли?»

Я почав міркувати, що зробив би із скарбами, аби був на місці дідича Дуніна. «Ну, уяви собі, що ти Дунін, заможна людина, маєш великий палац, а в палаці багатющі колекції картин і старої зброї. Але ти зрадив своєму народові і боїшся Радянської Армії. Де б ти сховав це добро, якби тобі лишалося дуже мало часу і якби ти боявся, що не встигнеш втекти від армії, яка переможно йде вперед?»

Та я ніяк не міг уявити себе в ролі дідича, власника земель і палацу.

«Ну, де ж би ти сховав свої скарби?» — вперто питав я себе.