Таэмниця двох океанив   ::   Адамов Григорий Борисович

Згідно з правилами служби, Козирєв висловив Скво-решні сувору догану, але голос його виявляв не стільки незадоволення, скільки здивування й захоплення. І все ж Козирєв доповів капітанові про цей випадок. Капітан вислухав його й повернувся до Скворешні.

– Ідіть спати, Андрію Васильовичу, – лагідно сказав він. – Так не можна. Ви надірвете свої сили…

– Прошу вибачити, товаришу командир, – випроставшись металевою колоною, прогудів Скворешня. – Я свіжий і бадьорий, як після доброї лазні. Дозвольте залишитись на роботі. Я не втомився…

– Це в нього друга безсонна ніч, товаришу командир, – встряв Козирєв.

– Дрібниці! – всупереч усім вимогам статуту відповів Скворешня. – Для мене це нічого не значить. Траплялося й по три ночі не спати в поході, і нічого. Як з гуски вода… Конституція така…

Капітан розсміявся:

– Ну… Проти Конституції не суперечать, адже це – Основний Закон, – і міцно потиснув Скворешні руку.

***



Весело розмовляючи і жартівливо обмінюючись сварками, Марат і Павлик з трос-батареєю на плечах, перший – попереду, другий – за десять метрів позаду, спускалися пологим схилом дна на глибині близько тисячі метрів од поверхні океану.

Йти зараз було зовсім легко. Найважча частина шляху лишилася позаду. Нагромадження скель, які треба було обходити, широкі розпадини, куди треба було обережно спускатися, а потім підніматися, застиглі потоки лави, слизькі заплутані хащі морських лілій, гідроїдних поліпів – усе це довелось подолати на перших восьмистах метрах досить стрімкого спуску.