Таэмниця двох океанив   ::   Адамов Григорий Борисович

– Слухаю, товаришу Скворешня.

– Чи не дозволите ви нам, перше ніж ворог нападе на нас, спробувати вивести з строю три його підводних човни?

– Яким чином?

– У мене є при собі три гранати та залишки манільського троса. Підводні човни йдуть найменшим ходом, майже не обертаючи гвинтів. Ми б підвісили до гвинтів по гранаті… Гвинти намотають на себе троси, а потім своїми лопатями вони вдарять по гранатах…

– Дотепна ідея, товаришу Скворешня! – після короткого мовчання відповів капітан. – Але я не хочу першим починати ворожі дії. Хай це роблять вони. Повертайтесь!

– Єсть повертатися! На двох десятих вперед! – скомандував Скворешня Маратові та Павликові.

Вони повільно, наче нехотя понеслися вперед, спустившись до підводних човнів, щоб ще раз уважно оглянути їх, і потім попливли до острова.

Відійшовши кілометрів на два від ворожих суден, Павлик повернув до Скворешні голову, бажаючи щось сказати йому. Краєчком ока він раптом побачив позаду якісь довгі чорні сигароподібні тіні, що стрімко наздоганяли їх.

– Акули за нами! – крикнув Павлик і повернув промінь ліхтаря назад.

Те ж саме швидко зробили Скворешня та Марат. Дивовижні тіла наздоганяли їх. Але вони не були схожі ні на акул, ні на яких інших істот підводного світу. На їх круглих без пащ головах, що переливалися металом, відсвічувало синюватим блиском по чотири великих плоских ока.