Таэмниця двох океанив   ::   Адамов Григорий Борисович

Процесія швидко зникла за дальшою перебіркою коридора, потім почулися її лункі кроки по гвинтових сходах, що вели наверх, у відділ складських приміщень.

Мовчки, немов прилипнувши до стіни, троє друзів стежили очима за цією незвичайною процесією. Нарешті, полегшено зітхнувши, вони глянули один на одного.

– Переводять гада із спільного коридора в ізолятор, – з гримасою огиди сказав Скворешня, рушивши далі. – Щоб повітря тут не псував… І добре роблять. Я цій гадині при другій зустрічі просто в'язи скрутив би!

– Ну, кинь, Андрію Васильовичу! – відповів Марат, ледве встигаючи за Скворешнею, який розмашисто крокував попереду. – Не розводь демагогії. Дисципліну забуваєш!

– Ах, дякую, навчив! Тільки на тебе й чекав, щоб згадати про дисципліну.

Пройти в їдальню можна було тільки через червоний куток. Ледве ввійшовши в нього через широко розчинені двері, Скворешня, а за ним Марат і Павлик відразу зупинилися, вражені картиною, що несподівано відкрилася.

Загорнуте в білосніжне простирало, на великому столі, покритому червоним сукном, у тихому спокої лежало тіло лейтенанта Кравцова. З грудей лейтенанта по обидва боки стола спадав до підлоги бойовий прапор Військово-Морського Флоту СРСР. Голова лейтенанта лежала на подушці; обличчя його під м'яким світлом, що лилося із стелі, бліде, з жовтизною, застигло в суворім спокої.

В головах у бойовому спорядженні, з гвинтівками при нозі, стояли на караулі Ромейко та Крамер.

Зоолог з сумним обличчям і червоними очима поправляв прапор на лейтенанту.