JК
Таэмниця двох океанив :: Адамов Григорий Борисович
Страница: 548 из 582Помітивши друзів, що ввійшли, він тихо підійшов до них і, зітхаючи, потис кожному руку.
– Вітаю вас, друзі мої, з перемогою, – пошепки промовив він. – Але як шкода загиблого!
– Ми поспішали до нього що було сили, – так же тихо відповів Скворешня. – Коли б він ще одну хвилиночку протримався!
– Не можу простити собі! – схвильовано продовжував зоолог. – Навіщо я випустив його, кволого, ще не зовсім дужого? Навіщо я це зробив?
– Його і здорового зім'яв би враз Горєлов, – заперечив Скворешня. – Сильний, бугай! Помилку допустив бідолашний лейтенант. Кинувся, мабуть, наосліп, хотів затримати… А йому треба було тільки стежити за ним і викликати підмогу з підводного човна. Ех, загинув, бідолаха, ні за цапову душу!
Із стиснутим серцем слухав цю сумну розмову Павлик. Сльози, підступаючи, обпікали повіки.
Помовчавши і ще раз тяжко зітхнувши, зоолог сказав:
– Капітан призначив похорони через дві години…
Похнюпивши голови, лише зрідка перекидаючись короткими або незначними фразами, друзі пішли в їдальню обідати.
Коли Скворешня, Марат і Павлик повернулися в червоний куток, караул уже змінився, і біля тіла лейтенанта, що лежало в нашвидку зробленій труні, стояли Крутицький та Матвєєв. Там же вони застали майже всіх наукових працівників і команду підводного човна.
Незабаром з'явився капітан, одягнутий у повну форму, з двома орденами на грудях.
– Вітаю вас, друзі мої, з перемогою, – пошепки промовив він. – Але як шкода загиблого!
– Ми поспішали до нього що було сили, – так же тихо відповів Скворешня. – Коли б він ще одну хвилиночку протримався!
– Не можу простити собі! – схвильовано продовжував зоолог. – Навіщо я випустив його, кволого, ще не зовсім дужого? Навіщо я це зробив?
– Його і здорового зім'яв би враз Горєлов, – заперечив Скворешня. – Сильний, бугай! Помилку допустив бідолашний лейтенант. Кинувся, мабуть, наосліп, хотів затримати… А йому треба було тільки стежити за ним і викликати підмогу з підводного човна. Ех, загинув, бідолаха, ні за цапову душу!
Із стиснутим серцем слухав цю сумну розмову Павлик. Сльози, підступаючи, обпікали повіки.
Помовчавши і ще раз тяжко зітхнувши, зоолог сказав:
– Капітан призначив похорони через дві години…
Похнюпивши голови, лише зрідка перекидаючись короткими або незначними фразами, друзі пішли в їдальню обідати.
Коли Скворешня, Марат і Павлик повернулися в червоний куток, караул уже змінився, і біля тіла лейтенанта, що лежало в нашвидку зробленій труні, стояли Крутицький та Матвєєв. Там же вони застали майже всіх наукових працівників і команду підводного човна.
Незабаром з'явився капітан, одягнутий у повну форму, з двома орденами на грудях.