Таэмниця двох океанив   ::   Адамов Григорий Борисович

Але під час переліку людей якась тінь, схожа на силует людини, майнула на краю площадки й відразу ж зникла. Поспішаючи швидше на роботу, Плетньов не звернув на це уваги, гадаючи, що це просто яка-небудь риба пропливла в печері, а потім він забув про це, Тепер же лишається думати, що це була тінь саме Скворешні.

У центральному посту знову залишилися тільки капітан, старший лейтенант, комісар та зоолог.

Тяжке мовчання тривало недовго. Зоолог перший порушив його. Голос ученого пролунав, повний пристрасті й болю.

– Невже ми залишимо його? Треба повернутися, поки ще є надія застати його в живих! Треба повернутися! Людина за бортом!.. Ми не можемо кинути його, самотнього, на одиноку жахливу смерть…

Його голос урвався, і він замовк.

Капітан поволі звів на зоолога очі – сірі, тверді, видющі й невидющі. Рука, яка лежала на столі, безупинно вибивала тихий частий дроб, часом, здавалося, схожий на Дрож.

Капітан глухо промовив:

– Ви забуваєте, Арсене Давидовичу: двадцять третього серпня, о шостій годині ранку, «Піонер» повинен бути у Владивостоці. І він буде там! Цього дня і о цій годині, – якщо потрібко буде, хоч би ціною загибелі моєї або кого-небудь іншого. Вітчизна чекає свого підводного човна. Уряд і партія вимагають цього. Підводний човен піде своїм курсом.

– Тоді пошліть мене до нього! – закричав зоолог, змахнувши руками. – Я тут не потрібний уже! Я навантажусь киснем, акумуляторами, їжею і, може, зумію ще врятувати його.

– Це буде безцільно, Арсене Давидовичу, – тихо сказав старший лейтенант.