Таэмниця двох океанив   ::   Адамов Григорий Борисович

Невже він міг вийти за моєю спиною?..

– Але тоді це бачили б інші, – зауважив комісар.

– Так, так! – жваво обернувся до нього старший лейтенант. – Ви цілком маєте рацію! З сімнадцяти чоловік хоч один, напевно, помітив би вихід Скворешні,

– Але коли б він не виходив, то був би тоді на підводному човні, – заперечив капітан. – Проте його тут немає. Лишається припустити, що ваше перше пояснення єдино вірне: ніхто не помітив, як він вийшов з камери. Площадка піднялася, і людина залишилася за бортом.

Капітан заплющив очі й опустив голову.

Старший лейтенант мовчав, не знаючи, що сказати. Комісар, не зводячи очей, пильно дивився на пустинну смугу екрана.

Обличчя старшого лейтенанта раптом оживилося новою думкою:

– Миколо Борисовичу, – звернувся він до капітана, – якщо Скворешня залишився в печері, то чому, побачивши, що площадка піднімається, він не закричав нам, чому не промовив ані звуку? Адже ми ще були в скафандрах, радіотелефон у всіх нас працював справно до останньої хвилини. Далі… Невже він міг не помітити, як почали працювати дюзи? Нарешті, навіть коли «Піонер» уже вийшов з печери, Скворешня мав можливість на віддалі до двохсот кілометрів викликати центральний пост. Чи можна припустити, що так довго він не помічав відсутності підводного човна?

Мовчання панувало е центральному посту. Всі не знали, що й думати, марно намагаючись пояснити незбагненне зникнення Скворешні.

Почувся квапливий стукіт у двері.