Таэмниця двох океанив   ::   Адамов Григорий Борисович

Марат глянув на екран. На носовій смузі екрана, прямо перед підводним човном, навально неслася на південь велетенська темна тінь кита, його широкий хвостовий плавець швидко, з неймовірною силою працював, то підгинаючись, то високо підкидаючись. З могутньої спини тварини стирчав товстий глибоко вгрузлий у неї гарпун, від якого до поверхні океану тягся, як струна, трос. Майже зараз же за китом на куполі екрана з'явилося невелике парове судно, з труби якого виривалися густі клуби диму.

Судно було в жалюгідному стані. Воно швидко мчало в тому самому напрямі, що й кит. Ніс судна був затоплений, корма піднята догори, люди металися по палубі з сокирами в руках, мабуть даремно намагаючись дістатися на бак. Іноді ніс піднімався над поверхнею океану, і тоді широкі, могутні потоки води скочувалися з бака, і на мить біля самого форштевня показувались гарпунна гармата і туго, як струна, натягнутий трос, що тягся в глибину моря, до кита. Але в наступну мить бак з гарматою знову занурювався у воду, і судно продовжувало мчати вслід за китом, зарившись носом у хвилі.

– Збожеволіти можна! – закричав вражений Марат. – Що тут робиться!

– В чім річ? – запитав зоолог, який проходив коридором повз напіввідкриті двері поста управління. – Можна ввійти?

– Заходьте, заходьте! – жваво промовив лейтенант. – Цікаве видовище!

– А!.. – вигукнув зоолог, ледве кинувши погляд на екран. – Справді, рідкісна подія: кит тягне за собою китобійне судно.