Таэмниця двох океанив   ::   Адамов Григорий Борисович

У дверях стояв комісар Сьомін – засмаглий, з різкою світлою смужкою на верхній частині лоба. Перед переходом на підводний човен «Піонер» він цілий рік провів на есмінці «Киплячий» в далеких південних морях, і тропічний загар досі не зійшов з його обличчя. Ніс у комісара був трохи пошкоджений: боксер Сьомін, чемпіон Ленінграда, був широко відомий у Радянському Союзі, але перемоги над іншими радянськими спортсменами давалися йому, мабуть, нелегко.

Найбільше вражала в комісарові густа сивина волосся над молодим обличчям з маленькими чорними, підголеними на кінцях вусиками і чорними жвавими очима. Говорили, що ця сивина з'явилася у нього після тривалого перебування на самоті з трупом загиблого капітана в за-тонулому на великій глибині підводному човні, на якому він також був комісаром. Всю команду він викинув на поверхню в рятувальних буях, а для нього самого справного буя не лишилося – частину буїв пошкодило під час аварії, а рятувальна експедиція через шторм змогла лише через кілька діб підняти його з дна разом з човном. Але комісар не любив говорити про це, і за точність догадок про походження його сивини не можна було поручитися.

– Ти що? Паломником в Мекку лагодишся? – сміявся комісар, наближаючись до столу, за яким сидів Павлик з своїми друзями. – Он яку чалму накрутив тобі Арсен Давидович! Ну, як справи? Здоровий, молодець?

– Дякую, товаришу комісар! – весело відповів Павлик, схопившись з місця і витягши руки по швах, немов справжній червонофлотець. – Зовсім здоровий.