Балада для Кривой Варги   ::   Соколян Марина

— А чого — окрім? — примружившись, запитав пан Смерч.

Лада рвучко зітхнула, глянувши на нього.

— Бо ви… вештаєтесь ночами, а це не личить небіжчикам.

Пан Смерч розреготався у повний голос.

— Е! Чули б тебе в Ясеніві! А втім, ти і так користуєшся там певним, гм, авторитетом. З мерцями спілкуєшся, розбиваєш серця, лікуєш хворих… І як воно тобі? Прийшлося до смаку?

— Я… не знаю, — зітхнула Лада, — Таке відчуття, що це — лише сон. А може, і дійсно…?

— Може? Дійсно? Не переймайся, тут немає великої різниці… А ось, здається, і оселя твої тітки…

Лада роззирнулась і справді побачила, що вони зупинились неподалік від кориної хати. Як вони тут опинились, було для неї таємницею — одною з багатьох. Втім, на відміну від інших, ця загадка іще мала шанс дістати логічне пояснення — вони могли, скажімо, обійти Ясенів навколо. А от високу іронічну таємницю, що стояла поряд, їй, швидше за все, ніколи не вдасться розгадати…

— Ну що ж, дякую за бесіду, — сказав пан Смерч, — Не часто мені перепадає поговорити з кимось, щоби при цьому співбесідник не затинався від жаху — це так дратує! Ну, бувай!

— Добраніч, — тихо відповіла Лада.

Він легко вклонився і рушив у зворотному напрямку, за мить розчинившись у густому мороці.

***



Соломон Крокус ще ніколи не відчував себе настільки безпорадно. Над ним, абсолютно очевидно, знущалися, але він не міг нічого вдіяти.