Балада для Кривой Варги   ::   Соколян Марина

Він не міг піти, нічого не з’ясувавши, щоби потім мучити себе здогадками, але й не мігбільше терпіти це блукання навпомацки. Його вели, мов сліпця, до якоїсь невідомої мети. Залишалося лише облишити борсання і просто йти за поводирем…

— Я вже натер на язиці мозоль, — поскаржився Стеф Боро, позіхнувши, — Може вже, нарешті, і ти, Соломоне, скажеш щось розумне? Я б із задоволенням послухав про твій досвід. Чи зустрічалися тобі люди, які викликали в тебе бажання йти за ними, розділити з ними їхню gloria mundi?

Пан Крокус сторожко глипнув на господаря. Стеф Боро дивився на нього якось розсіяно, примружившись, мовби намагаючись розгледіти його лице крізь густий туман. Із здивуванням Соломон Крокус зрозумів, що Боро, схоже, зрештою спожив достатньо віскі для задоволення своїх високих духовних потреб. Втім, розслаблятись було би передчасно — пан Крокус знав це з власного досвіду.

— А чого ж, зустрічалися, — поволі проказав він, — Лише не завжди такі люди викликали в мене беззастережний пієтет. Радше, я б сказав, вони викликають в мене бажання виміряти їхню владу і — вилучити їх зі свого життя або… зробити своїми.

Пан Боро, хай би там скільки скотчу він не спожив, не міг пропустити таке твердження повз вух. Він нахилився вперед, поклавши долоні на коліна; його уважний погляд зупинився на губах співбесідника.

— Своїми — в якому сенсі?

— Не знаю, може я обрав невідповідне слово.