Балада для Кривой Варги   ::   Соколян Марина

Старий дивився просто на неї, але, схоже, не бачив.

— Я до пана Смерча, — розгублено мовила вона, — Мене звати Лада, він певно, знає…

— Оно! — мугикнув він, — Відвідувачі… Відвідувачі в Старій Вежі. Це новина. Хороша новина, як ти думаєш, Кава?

Старий присів коло собаки, пестячи його чорну скуйовджену шерсть.

— Правильно, Кава, ми підемо до господаря, і нехай він вирішує, хороша це новина чи погана. Давно сюди люди не ходять, тіні ходять, певно, старенька, а люди не ходять…

Він піднявся аби закликати господаря; однак, в цьому вже не було потреби. Залізна брама відчинилася. На порозі стояв сам господар Вежі. Він похмуро глянув на Ладу, і вона мимохіть здригнулася під його пронизливим непривітним поглядом. Втім, побачивши її, пан Смерч усміхнувся.

— А, співачка зі Стригорода… Що ж, значить, сьогодні у Вежі буде вистава.

***



Кажуть, вистава мусить продовжуватися, хай би там що. Я не певна. Якщо вистава перетворюється на фарс, то краще б уже їй скінчитись. Втім, артисти, які поклали своє життя на творення вистави, часом просто не здатні зупинитись, вийти з гри і зняти маску… Вони продовжують грати навіть за кулісами, в гримерці, вдома, навіть на самотині. Гра стає свого роду нав’язливою ідеєю, і її жертва ніколи не знайде спокою, ніколи, навіть на смертному одрі…

Аманта вмирала, і вона знала це. Коли була у свідомості.