Имиджмейкер из Москвы   ::   Джангіров Дмитро

Гуляйпольський піднявся з-за столика і з осяяним обличчям вигукнув:

– Нестор Евграфович! Теперь я точно понял ваш план! Вы хотите очистить наш Черноморск от насквозь коррумпированной власти этого зарвавшегося биндюжника Боровица!

– Семочка, вы опять торопитесь… – сказав Іміджмейкер, слідкуючи пальцем по листку сценарію, після чого кивнув помічнику:

– Артурчик, второй звонок! Асистент, миттєво скорчивши з десяток

гримас і проспівавши двінким хлопчачим голосом «Мы пионеры – дети рабочих!…», вийшов на зв'язок із ведучим, промовивши в мікрофон:

– Первый, первый. Дзинь-дзинь-дзинь! Підвальський знову зупинився і, прислухавшись, оголосив:

– К нам, кажется, дозвонился еще один телезритель! Говорите, вы в эфире!

З динаміків залунав бадьорий голос 10 – 12-річного хлопчака, так само талановито зімітований Артурчиком:

– Салют, господа-товарищи! Меня зовут Рома Нечипорук-Абрамович. С вами только что разговаривала моя бабулька Роза Ивановна.

Горовіц, що стояв біля Підвальського, забувши про мікрофон у своїй руці, нагнувся до мікрофону біля щоки ведучого і вигукнув:

– Роман, передавайте привет этой замечательной женщине…

Після невеличкої паузи юнацький голос продовжив:

– Завтра же передам, когда забегу к ней в больницу…

– Как в больницу?! Неужели наша бандитская власть добралась уже и до моих избирателей?! – схвильовано запитав Горо-віц…

– Да нет.