Я, Милена   ::   Забужко Оксана

— Кар, кар, каррр! — закричало зненацька вгорі над нею — Мілена піднесла голову: високо-високо, десь на півдорозі до вже по-весняному подаленілого, сирого й пустого неба колихалося, в немічній потузі на японську графіку, голе віття дерев і кружляла зграя сполоханого вороння, — який прекрасно виставлений кадр, і якраз до речі, подумала Мілена, акурат лягає в тему, нічого й підмонтовувати не треба, — і так, від тої хвилини, все довкола неї й пішло розгортатися гладенько, мов на телеекрані, ніби вона сама вступила в той заекранний простір, де нічого вже вирішувати не треба — тільки споглядати.