Котигорошко   ::   Кожелянко Василь

Тактика у цих морських розбійників була з професійного боку напрочуд грамотною — вони нападали на прибережні міста і селища у найнесподіваніших місцях, причому постійно міняючи засоби пересування, — то вони висаджувались із швидкісних катерів, то з'являлися з-під води у водолазному спорядженні, то десантувалися з підводних човнів, то викидалися десантом у самому центрі Дербента на парашутах з літаків без знаків розрізнення, то вторгались у Грозний десятком гелікоптерних ескадрилей… Пірати ці були озброєні найсучаснішими зразками звичайної зброї, але ніхто не міг заручитись від того, щовони таємно вже не володіють геофізичною та психотронною зброєю, або ще гірше — чи не протиставлять вони себе усьому цивілізованому людству і не підірвуть десь із дурного розуму атомну бомбу. Адже вони не є суб'єктом міжнародного права і не підписували Універсал про категоричну заборону ядерного озброєння у будь-яких модифікаціях, який провідні країни світу уклали зі страху після спустошення однієї сьомої частини суші на північ від Китаю і на схід від Балтики.

Пірати ці були невловимими ще й тому, що ніхто не знав, де знаходяться їхні основні бази. Іран і Туран категорично заперечували будь-яку можливість базування розбійників на їх території, мовляв, самі потерпають від їхніх наскоків не менш, ніж Україна. Тоді де їх барлоги?

Чотар Котигорошко теж не відмовився би це дізнатися. Мало того, він мав амбіцію колись розгадати цю загадку, бо ж сказано у Бронзовій книзі Буття: «Нічого нема у цьому світі під Третім Місяцем таємного, аби не стало явним».

Весь цивілізований світ підозрював, що каспійські пірати — це креатура Атлантиди, але цинічні атлантські вожді лише знущально насміхалися з цих натяків, мовляв, доведіть. Так минали роки, пірати все нахабніше плюндрували узбережжя Каспію по всьому периметру і щезали десь у центрі моря. Численні експедиції надводних і підводних військових флотів України, Ірану і Турану не знаходили жодних слідів піратських баз — ні плаваючих, ні підводних.