Котигорошко   ::   Кожелянко Василь

— Хай чорному, — погодився ареопаг, — але з білим обкантуванням, отож ви у парадній уніформі з усіма орденами-медалями…

— Вони не поміщаються, — знову перебив Котигорошко.

— Що? — не зрозумів ареопаг.

— Ордени-медалі не поміщаються, — пояснив Котигорошко, — навіть якби ними обшпилити весь одяг з картузом і черевиками включно, то все одно це буде лише незначна частка моїх нагород.

— А ми облаштуємо стенди, — знайшовся ареопаг, — багато стендів з вашими орденами-медалями розмістимо на трибуні Монумента Незалежности, а на їх тлі — ви! Хрещатиком пройдуть, карбуючи крок, елітні підрозділи армії і ТАДЕПО, а затим на майдані збереться вдягнений нарід український, не весь, звичайно, а кращі його представники, ви виголошуєте перед збираницею коротку, але полум'яну промову, обрані слухають, а потім розходяться Україною, доносячи до народу благу вість…

— Що?! — закричав Котигорошко, як у кращі роки. — Що ти мелеш, словоблуде фальшивий?! Яку благу вість? Я що — Телесій Новоявлений?

Котигорошко нарешті збагнув, що цей підлий ареопаг уже має його за вередливого здитинілого маразматика і забавляє пустими забавками, аби не наробив дурниць. Владу, реальну владу, ховають від нього, як сірники від нерозумного дитинчати, та, очевидно, він їм ще потрібен, якщо не відправили ще його маршрутом історичного президента Трипільського. Потрібен як — хай слабкий, але — запобіжник від скаженої міжусобної гризні.

— Та ви! Та ви!..