Котигорошко   ::   Кожелянко Василь

— Пане Котигорошку…

Ярина почала розпитувати його, спочатку — про банальне, а потім перейшла на різні вельми розумні речі, мовляв, чи усвідомлював він свою екзистенцію в пограничній ситуації під час здійснення подвигу, чи не відчував він підсвідомої протестної реакції інстинкту збереження виду, коли вбивав собі подібного, хай ворога, але — теж людину, чи не з'являлось у такі моменти надмірне сексуальне збудження як компенсаторна відповідь на виклик небуття у формі смерти, чи не викликало перебування на війні гіпертрофованого потягу до Бога як сублімації…

Ярина Савойська була філософом.

Котигорошко спочатку з'ясував, як до неї звертатись — «пані» чи «панна», а коли виявилось, що — панна, дуже завзято давав відповіді на її хитромудрі запитання.

Він щось говорив, навіть вживав вчені слова з її лексикону, але мало вникав у зміст розмови, більше роздивлявся свою співрозмовницю. Зачіска вміло змодельована під недбалий інтелектуальний стиль, чорно-зелені свої очиська часто примружує, мабуть, багато читає лежачи, обличчя з впадинами під вилицями, кажуть, що це свідчить про аристократичність, «перчик» має на щоці, що би це означало?

— А чи дуже важкою є ваша рана, пане Котигорошку?

— Рана?!

Він мало не видав їй цю страшну військову таємницю про своє «героїчне поранення», але вчасно схаменувся — як-не-як він розмовляє з журналісткою, до того ж телеканалу, який має репутацію опозиційного.

— Заживає, панно Ярино. Ще тиждень і випишусь.

— Видужуйте, Вишнеславе.

Котигорошко ледь не схопився з ліжка.

Наступні дні він утішався славою.