Козир-дивка   ::   Квитка-Основьяненко Григорий Федорович

Губернатор подумав трохи, зім'яв собі чуб, здихнув і каже:

– Так, ваша правда. Одначе пошліть за ним, щоб його привели, та і допросіть. Может, за одно слово можна бу-дет учепиться, та його хоч від Сибірі ослобонити. Напишіть же, штоб скареїча його сюда присилали. А ти, дєвушка, ступай домой і навєдуйся сюда через недєлю, чи не приведут твого жениха. – Та й приказав тут одному панку: – Напишіть (кудитось, вже Ївга не второпала), штоб єйо не трогал і не обиджал ніхто. Я один єйо знаю. А ти, дєвка, когда тобі лучиться нужда іли абєда от каво, смє-ливо пріходи до меня і проси, чєво тебе нада. – І пішов по своєму ділу.

От вже не зрадовалася Ївга! І плаче, і регочеться, і кидаться губернаторові у ноги, і руки ловить ціловати йому і усім судящим. Не дійшла, а долетіла до хазяйки і ту виціловала, хвалячися, що її Левка приведуть сюди і допросять і що, може, не пошлють у Сибір.

Цілий день з радощів себе не тямила.

На другий день, вже нічого – спасибі богу – по городу сновати, прийнялася за діло: так так у неї діло і горить! Пісні… не втиха, у вигадках та прикладках не зопиниться, так що хазяйка кишки порве зо сміху від її балянтрасів; а робота за роботою так і настига: не вспіли одного пошити, вже і нова робота настигла. А гроші відусюди так і сиплються. А щотижня збіга-таки Ївга і в угомонну палату об Левкові справитися, так усе нема і нема. Не близенький же і світ півтораста верстов пішки його довести!

Раз якось понесла Ївга віддавати роботу і, йдучи вулицею, бачить – якась-то проява.