Козир-дивка   ::   Квитка-Основьяненко Григорий Федорович

Багацько народу зібралося, біржаники стоять, і музика гра, так що ну! Вона думала, що весілля, та й підійшла, щоб і самій подивитися, як то у городі справляють весілля. Бачить – се не весілля: на передній збіржі троїста музика, та ще і з бубнами; на другій сидять двоє хороших людей і держать пляшки; а на третій збіржі сидить чоловік у хорошому жупані, і шапка на ньому козацька, гарна, шалевим червоним плат-ком підперезаний, другий на шиї намотаний, а третій у руках, і усе їм утирається, і пресмертельно п'яний, і командує, щоб ті, що на середній збіржі, та поштували горілкою і старого, і малого, І хто тут стоїть, і хто назустріч іде, і таки усякого, усякого; а хто не хоче пити, того лає на усю вулицю і на музику знай покрикує, щоб дужче грала; а дітей, що за ним так, як сарана, біжать, заставля танцьовати, а їм за те жменями медяничні і усякі горішки сиплеть, що у шовковому платку, повнісінький, на красній ленті на шиї почеплений.

От Ївга дивиться на таку кумедію і усе ближче просувається, щоб лучче надивитися, бо у селі такої мудрації не побачиш: на те і город, щоб дурням де було вередова-ти. От той чоловік, потішивши дітей, скомандував: «Марш, музика, дальш!» Музика рушила, а народ і Ївга за ними. Ідуть побіля хорошої хати, – вікно таке гарне, веселеньке; зараз той п'яний чоловік і кричить:

– Стойі Хазяїн сього вікна, що озьмеш, як я тобі його розіб'ю?

– Та я і цілкового не хочу; цур тобі, паняй дальш! – сказав хазяїн.

– Брешеш, сякий-такий сину! – та хряп по вікну, а вона брязь! і до одної шибки так і розлетілось.