Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Наступної масницi батька мали вiдпустити на волю. Славцi ж лишалося ще багато, бо строк викупу для дiвчини-роби починався з дванадесятої весни, й хоч за неї княгиня дала вдвiчi менше, нiж за батька, та всiм вiдомо, що жона може заробити впротяг дванадесяти мiсяцiв лише гривну, дiвчина ж пiвгривни.

Людота блукав iз жоною понад зеленими берегами Яропiнi до самого вечора. Поверталися вже смерком, поспiшали, бо жонiння жонiнням, а завтра вранцi треба вже було вставати до дiла. Та бiля пiдпертих iзсередини ворiт на них чекала неприємна звiстка: приїздив з Києвого городу тивун од Малка-домажирича й загадав Славцi вертатися.

— Не пущу! –сказав уперто Людота. –Нехай дiдо виру дає.

— Ой сину, не дасть вири дiдо, –засумнiвалась мати, батько ж мовчав i навiть не дививсь у їхнiй бiк. Людота побiг до старця.

— Дiду, благословили сте нас до злюбу, –сказав вiн, дивлячись собi пiд ноги.

Та дiд мов ляснув його по щоцi:

— Чого ради не повiдав єси, що дiвка твоя княжа роба? Мовив тивун, щоб сього ж днi до вечора йшла домiв. Так буде.

Сi останнi слова були невблаганним присудом, але Людота наважився заперечити старцевi:

— Дайте за неї виру…

— Де ж я тобi тих вир наберуся! Тамтого днi –виру за нава, сього ж днi –за дiвку. Не зумiв єси вмикнути якусь вольну смерду? Виганяй з хижi, хай iде до княжого двiрця. –Й повторив: –Так буде!

В голосi старця бримнуло залiзо, й Людота зрозумiв, що далi благати марно.

Проте й жону свою не вигнав з дому й лiг iз нею спати.