Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

— Осе вiн i є? –грубим голосом поспитав у тивуна князь. Усе в ньому було грубе: й голос, i кремезнi плечi, й здоровезнi ноги, припорошенi курявою (десь-то ходив двiрцем без поробошень), i широкi лопатища рук, i навiть карий оселедець на блискучiй головi.

— Осе й є, княже, –догiдливе мовив тивун. –А се є та роба, що…

— Виджу, –проказав князь i зiйшов приступками додолу. Постоявши бiля Людоти, вiн пiдняв його вперто схилену голову. Людота сiпнувся й визволивсь iз князевої руки. –Пощо не зориш?

— Не маю хотi, –буркнув молодий смерд.

— А женитися мав єси хiть?

Людота зле блимнув за князя, й той знову спитав його:

— Вiдав єси, що дiва та є моя роба?

— Вiдав єсмь! –вибухнув хлопець. I князь несподiвано вiдступив крок назад, уражений незборимою зненавистю в очах сього скрученого юнака. Тодi вже тихо спитав:

— Вiдав єси –й умикнув? А чи-с вiдав те, що мiж роби стає такоже робом осподаря її?

Було видно, як обличчя князеве закипає червцем i зловiсно виблискують очi.

— Й се-м вiдав, –одповiв отрок i подививсь Богдановi просто в вiчi.

— Й умикнув таки-с?

— I вмикнув єсмь.

— Пощо?

— Бо так Дана захтiла! Дана! –роздратовано крикнув отрок, i всi сподiвалися, що князь шмагоне сього непокiрця гарапником.

Та Богдан сказав тивуновi:

— Розкрутiть його.