Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Троє коней, повстромлявши голови в шаньки, хрупали овес. Радмила звелася, пiдiйшла до Вишати й торкнула його:

— Ти що єси, нiмий? Або степовик?

Вишата широко всмiхнувся й уперше, мабуть, за сi пiвтора тижня промовив слово:

— Нi-i…

Вона пильно придивилася до нього й узяла з пенька зарум'янений рiзанець в'яленини…

Й ще тиждень їхали вони назад, поки дiсталися Днiпра, й хоч дорога за сей час просохла й довкруж зеленiла молода трава, та конi добре потомилися й схудли, погано годованi й погано поєнi, коли бiля Родня Богдан вирiшив переднювати, всi порадiли. Тут була вже полянська земля, Русь, i вони розташувалися при самiй дорозi, не криючись. Повз них їхали валки гречинських возiв –однi на полунiч, везучи з Ольбiї сiль, i заморськi овочi, й узороччя, й паволоки, iншi на полудень, вантаженi дорогою скорою, медом, воском, льоном та коноплями. На одному ж возi були мечi, й Богдана се зацiкавило:

— Звiдкуду везете?

— З Волинi, –вiдповiв гречник. –Мечi –як вогонь. З городця Харалуги.

Богдан узяв один, махнув –аж задзвенiло, тодi з усього розгону рубонув товсту дубову гiлку на взбiччi, й гiлка слухняно лягла пiд ноги.

— Легковитi, –завважив Богдан, а гречники оточили його з усiх бокiв:

— Ти хто єси, може?

— Князь київський, –вiдповiв той.

— А-а, Богдан Гатило! Чули смо!..

— Привезiть до городу Києвого на ту весну.

— Привеземо.

— Й щоб ваговитiшi були.

— Добре, княже.

Борислав роздивлявся заднi вози, де сидiли роби й робинi на продаж грекам.