Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

— Як тебе гукають? –поспитав Богдан, але дiвчина тiльки зневажливо зиркнула на нього й одвернула очi.

— Я втечу, –раптом промовила вона чистiсiнькою русинською мовою. –Куди не продасте, а я втечу.

Кияни зареготали, навiть Вишата не втримався, хоч уже й ревниво позирав на Богдана та Борислава.

— А ми тебе не продавати-ймемо. Замiж пiдеш?

— Замунж? –перепитала вже по-своєму княжна. –За тебе?

— Нi, за нього, –кивнув Богдан у бiк Вишати.

— За тебе-м пiшла б.

— Я маю жону.

— Одну? –здивувалася полонянка.

— Одну.

— А я-м думала, що ти єси або князь, або хоч болярин.

Такої балакучостi кияни вiд неї не ждали, й Борислав поцiкавився:

— Як же тебе гукають?

— Радмилою. А ти скiльки жiн маєш?

— I я одну. Пощо прохаєш? Пiшла б єси за мною?

— Нє.

— А за ким?

— За ним, –показала Радмила на Богдана.

Богдан реготнув:

— Ти ж сестра єси Годоєвi?

— Сестра.

— То ви ж, хрестатi, хiба женитеся по кiлька за один мiж?

— А я не есмь хрестата.

— Не єси?

Ся думка вразила Богдана, й вiн якийсь час мовчки длубався гiлочкою в жару, де смажилась в'яленина, тодi сказав, не дивлячись на княжну:

— Однаково пiдеш за ним. Так i буде. Борислав заходився витанцьовувати навколо вогнища, й його довжелезна постава кидала на дерева химерну тiнь. Вишата сидiв i не всмiхався, потайки зиркаючи в бiк своєї нареченої. Богдан повитягав смаженину й розiклав на чистому пеньку.