Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Рогволод висиджував у горiшнiй свiтлицi хорому, та те страшне для нього слово лунало вже вiдверто й вiльно, й вiн мусив вийти на ганок.

— Пощо речете за вiче? –глухим старечим голосом поспитав вiн.

— Вiче!

— Вi-че-е!..

Зоддалiк стояли й Рогволодовi, й болярськi можi, та князь бачив, що сьогоднi годi шукати пiдкори собi й серед них.

Наперед вийшов дiдо Славута з Городища. Дивлячись у тисячне юрмисько, а не на Рогволода, вiн тихо поспитав, i всi почули, бо враз настала мертва мовчанка:

— Що намислив єси робити, Великий княже Рогволоде? Нинi лужани вже сидять i в Нежинi, й у Чорнобилi, й до Чернегового пiдступають, i за Днiпром стали насупроти стольного Витичева. Що намислив єси?

Рогволод сутулився перед вiчем простоволосий, i сухий квiтневий вiтер глузував з його сивого чуба. Чуб то лоскотав йому запалу щоку, то лiз просто в вiчi, й старий князь роздриженою вiд хвилювання рукою вкладав його за вухо.

— Намислив єсмь чолом бити до вас i ваших тисяцьких. Сполчайте смердiв!

— Смердiв захтiв єси?! Мало можiв твоїх? I так у кождному селi й у кожднiй вирi годуємо тобi по можевi!

Се гукав хтось iз-помiж молодших, i Рогволод з надiєю вичiкував, що ректиме дiдо Славута. Старець же суворо спитав:

— Де можi годованi?

Князь мовчав, i з гурту знову заволали:

— Наклали головами пiд Нежинню!

— Й инчi накладуть!

— А спроти кого?

— Не тямиш, княже, то передай меча в инчi руки!

Рогволода мов бичем по видi шмагонули.

— Хто то рече? –не тямлячи себе вiд лютi, гримнув старий князь i занишпорив очима по натовпi.