Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

–Сховавсь єси? –з надiєю кинув Рогволод, але помилився, бо з юрмища виштовхався ще не старий смерд iз пiд макотер обтятим чорним чубом.

— Я речу! –сказав вiн. То був усiм вiдомий коваль з Городища Стоян. –Я речу, Рогволоде.

— Пощо речеш так, ковалю? –вже примирливiше спитав князь витичiвський. –Менi старцi сi меч у руку дали, не ти. Хай вони й…

— Що маєш повiдати? –не звертаючи увагу на Рогволода, сказав дiдо Славута.

Коваль Стоян зiйшов на теремний ганок i земно вклонився вiчевi.

— Нехай Великий князь повiсть нам, де потупив київського князя Богдана.

Вiче знову притихло, й Рогволод збагнув, що цьому ковалевi все вiдомо, й ураз мовби зiв'яв i згорбився.

— Де є Гатило?

— Де є князь київський?

— Де є? Нехай повiсть!

Дiдо Славута суворо пiдохотив:

— Речи вiчевi, княже!

Рогволод сердито кинув:

— У порубi сидить! То є своєволець i которун. Вiн умикнув князя луганського Годечана сестру. Сього днi княжу сестру, заутра брата, позаутра й самого князя!

Вiче завирувало й заревло, й дiдо Славута пiдняв угору цiпок, аби вгамувати пристрастi. Нарештi старцi й увесь люд утихли, й Славута мовив:

— То що лихого вдiяв київський князь? Дiв умикають на Купала, й на масницю, й у зелену сiдмицю, й на русалiї по всiй землi Сiврськiй, i Деревськiй, i в Лугах, та й русичi нашi в Полях зачасто. Князь київський учинив по закону й покону землi нашої й дiд i прадiд наших. – I звернувся вже до старцiв: –Так речу?

— Так! Та-ак!.. –загукали звiдусiль.