Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

— Юнак єси й хитрiший за грека! –похвалив Борислава Богдан i першим кинув сулицю свою в бiк нежинської засiки.

— Браття! –гукнув до своїх пiшцiв Борислав. –Князь почав уже. Потягнiмо й ми за ним! З нами суть i Бог, i Дажбог, i вiтри-стрибожичi, й сам Юр усепобiдний!

I, спiшившися, пiшов уперед серед роїська стрiл, що сипонули з-поза гостроколу засiк. Пiшцi, кричучи славу, кинулися вслiд йому, й Нежинь було вийнято з першого приступу й спалено вщент. Богдан iз Вишатою та Жданом переслiдували втiкачiв до самого Чернегового, де вже теж сидiли лужани.

Але городу Гатило виймати не став, лиш облiг його з усiх бокiв i, як робили греки, почав морити голодом. Лужани стояли за високою засiкою, й було їх удесятеро бiльше, нiж пакiлля в гостроколi.

Така рать, коли нiхто навiть стрiлою не втiшився, дивувала й лужан, i їхнiх супротивникiв, бо так нiхто й нiколи ще не ративсь, але Богдан мовчав, i всi сидiли, однi в городi, iншi широким колом докруж нього, куди не лiтали жалючi стрiли обложених.

I по двох сiдмицях з городу Чернегового прислали в Богданiв стан трьох можiв своїх. Були вони худi й виснаженi, десь-то погано готувалися до ратi й устигли поїсти ввесь харч.

Богдан зустрiв їх перед своєю полоткою. Найстарiший з-помiж трьох поспитав:

— Цо хчеш, княже?

Богдан суворо глянув на нього й не вiдповiв, а теж поспитав:

— Хто єсте й хто сле вас до мене?

— Єсмо люд сiрбський, лужанський. Я єсмь жупан Сватоплук, а сi суть мунжi мої. Цо хчеш од нас?

— Хочу, аби сте покидали город сей i пiшли вiд-сюду.

— Для чего? Ми смо сiрби, й у Чернеговому городi жиють сiрби.