Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Богдан, не чекавши, поки вона закiнчить, пiдiйшов i смикнув матiр за рукав:

— Чуєте, вiддайте мене замiж.

— Га? –здивувалась княгиня. –Як то замiж? –аж у долонi сплеснула регочучи.

— Замiж тiльки дiв оддають, –пояснила роба Гунда, бiлобрива готська полонянка, яка вже давно жила в княжому дворi й досить вiльно говорила мовою полян.

— Не тобi кажу! –огризнувся княжич, та обидвi жiнки весело реготали, й вiн люто зиркнув на них i вихопився сходинками з пiдвалу, нахвалюючись:

— Тодi я сам…я сам!..

Богдан побiг до терема, трохи не збив Малка, який i досi стовбичив на ганку, й почав шарпати всi дверi пiдряд, але, так нiкого й не знайшовши в теремi, крiм двох челядникiв, якi не знати нащо шкребли дошки в сiнях, знову пiдбiг до Малка.

— Де є?

Тивун сього разу не збагнув, що вiд нього вимагають, i перепитав:

— Хто?

— Хто, хто! –буркнув хлопець. –Вона!

— А-а, –здогадався тивун. –Там, за пiдклiтями в садку.

Богдан, стрибнувши з високого ганку, майнув за клiтi, наставлянi попiд городським гостроколом. У сьому мiсцi гострокiл вигинався i правив стiною княжого дворища, городця, де стояв високий терем на два поверхи й вежу та всi господарчi будiвлi. Мiцний паркан з гострих дубових паль обгороджував дiдинець князя вiд окольного мiста й був маленькою твердинею в Києвому городi. Хлопець метнув до садка, що зеленiв бiля самiсiньких ворiт городця, й став мов укопаний. Княжна Ясновида сидiла на дерев'яному стiльчику пiд яблунею. Тут-таки лежав на вкритiй вовчим хутром лавi батько, князь Милодух.