Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Київського князя в городi нiхто не вважав господарем. Вiн уже рокiв iз десять хворiв на тяжкий недуг, що не пiддавався лiкуванню жодним зiллям, рiк у рiк блiд i худнув, був схожий на справжнього нава[1], проте Морана, всесильна богиня смертi, не вiдбирала в нього життя. Князь цiлими днями вилежувався, взимку в теремi, влiтку в садочку, розмовляв кволим голоском, i всiм Києвим городом, та й не лише городом, а й цiлим князiвством, правила його дiловита жона Рада.

Княжич Богдан якусь мить вагавсь, тодi приступив до Ясновиди й, затинаючись, мовив:

— Я б-беру тебе жоною!

Й хворий князь, i Ясновида дивилися на нього, мов на привид, потому княжна закотилася дзвiнким смiхом, i Богдан не витримав поважного тону й уже вдарив на благання:

— Чуєш?..

Княжна й досi реготала, хворий князь i собi кволо всмiхався, й хлопець не знав, що й мовити.

— Малий ще єси, –впокоївшись, устала Ясновида. –Пiдрости трохи, тодi й веди собi жону.

Богдана мов гедзь укусив. Вiн крикнув, i голос йому то басив, то зривався на пiвники:

— Малий єсмь? Малий?.. А вчора? Речи, хто вчора побив тамтих? Де б єси була вчора, да би-м не змiг я там-тих степовикiв? Зир туди! –Й вiн показав рукою на ворота, де й досi стримiла голова степового розбишаки, наткнута на високу жердину.