Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Гатило, довiдавшись од Войслава, що княгиня послала гайдарiв так несподiвано швидко, теж здивувався:

— В понедiлок?

Але iншi клопоти вiдвернули його, й вiн одразу ж забув ту прикрiсть. Гатило гукнув старого челядника Мааса, схожого на вирячкуватого цигана.

— В гридницях приворiтних сидить Людота, городиський коваль. Знаєш його?

— Зна-аю, –лiнькуватим голосом протяг Маас.

— Бiжи й речи, хай прийде до мене.

— Бiжу-у…–промовив так само челядник i спроквола потягся до дверей. Вiн усе робив повiльно, як i говорив, i те тягучке iм'я цiлком вiдповiдало його лiнькуватiй вдачi: Ма-ас…Богдана завше дратувала Маасова неквапливiсть, але вiн чомусь любив сього добродушного чоловiка ще з дитинства, коли той був робом батька його.

Людота прийшов нескоро, й Гатило сидiв коло вiкна й дививсь у каламутну прозорiнь слюдяних шибочок, убiльшки з дитячу долоню. За слюдою, що, мов бджолиний стiльник, хистила свiтлицю вiд надвiрньої студiнi, все розпливалось i втрачало свої риси. Люди були схожi на цибатих примар, а конi незграбно переставляли ноги й теж здавалися несправжнiми, й Гатиловi подумалось, що й у життi буває таке: робиш одне, а глянеш на нього збоку, –нiби чужими очима, –й бачиш геть iнше…Невже ж i жона його Гримiльда довiдалася про ту вродливу латинку, що приходила до нього серед ночi? Мав би розповiсти їй все те, але тодi не розповiв, а тепер уже не знаходив приводу.

Богдан Гатило вирiшив одвернутись вiд тих дурних думок i почав обмiрковувати, що скаже ковалевi.