Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

— Се колись, –вiв далi Горват, –мiг нагадати нам Сватоплук, але тепер його немає, спить на Каталаунах, у Галлiї Полунiчнiй.

— I що? –не втямив король.

— А те, що в усiй Київськiй землi є лиш одна людина, яка може нам нагадати се. Й та людина –сестра наша.

Гано довго мовчав, тодi махнув рукою:

— Рiдна сестра?

— Авжеж.

По довгому часi, зиркнувши, чи в дверях нiкого немає, король Гано пошепки сказав:

— Дурницi. Сiкурд –одне, а ми смо инче. Ми смо їй рiднi братове.

— Братове…–глузливо повторив Горват.

— А й кревна мста вже вмерла…Дев'ять лiт одтодi, й нiхто не схоче проливати кров, коли минули сiм лiт. А вже дев'ять…

Се якось переконало Горвата, й вiн потроху заспокоївся. Навiть спитав:

— Давай попоїмо?

Двоє челядникiв принесли їм вечерю просто сюди, й вони, запиваючи мiцним пивом, говорили про геть стороннi речi, мов i не було нi сестри, нi Сiкурда, нi сього послання з далекого Київ-городу. Й вже коли сидiли й мирно колупались у зубах, бо яловичина була старенька, Горват раптом ляснув себе по лобi й схопив пергамен, який лежав на рiжку столу.

Вiн довго роздивлявся його до свiтла й навiть нюхав. Тодi гукнув у сiни:

— Ще двi свiчi!

Й коли служниця Мiлада принесла те, що вiн вимагав, i в свiтлицi стало добре видно, Горват простяг шкiряного листа братовi. Король уже давно дивився на Горвата й трохи вагливо взяв пергамен до рук.

— Що то є?

— Де?

— У руках твоїх.

— Скора, –вiдповiв Гано.