Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Нарештi почав здалеку:

Чуєш, Гатиле…Я-м багато слухався тебе…Тепер послухаймене маломудрого.

— Речи, –сказав Гатило.

— Видимир, князь готський, послав гудця Ардарiковi, що-с ти охабився землi Руської.

— Нехай, –кволо кинув князь, бо йому й справдi було байдуже, хто та як про нього мислить i що каже.

— Але то ще не все…

— Речи…

— Ардарiк одповiв Видимировi, що Аттiла…зворожений.

— Ким?

— Перевiтницею, –не зразу вiдповiв болярин. –Зворожений i не може нi на коня сiсти, нi з хорому вийти –ноги вiдняло.

Гатило тiльки зiтхнув. Десь-то так воно й є, бо вже рiк вiн i справдi не виходив за стiни городу Києвого.

— Мусиш, Гатиле…

— Що?

— Мусиш, речу, показати їм…готам i всiм, хто не дiждеться смертi твоєї, що живий єси й у сiдлi тримаєшся.

Великий князь мовчав, i київський болярин шукав дошкульного слова.

— Мусиш се зробити для землi Руської.

Богдан Гатило довго зiтхав i довго крутив оселедця на руку, й побратим Гатилiв терпляче сидiв поряд i думав, що має сказати йому ще, аби вивести з байдужостi. Та надiй лишалося менше й менше, й се приводило Борислава до розпачу. Й зовсiм несподiваним було для нього Богданове слово:

— Чини, як знаєш.

Борислав ще не йняв вiри вухам своїм i дуже несмiливо, щоб не напсувати справi, промовив:

— Поїдьмо в Захiдню Русь.

Гатило злякано блимнув на нього й перестав крутити оселедця.