Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

I то не була грецька книга з великим хрестом, яку колись начебто забув у його свiтлицi луганський князь Годой, а стос дощечок, змережаних таємничими четними рiзами давнього руського письма, якого навчив Богдана сивовусий скоморох Харко Мурин. У книзi йшлося про дивнi речi. Досi йому й на думку не спадало, що свiт стоїть споконвiку на трьох слонах, названих мамонтами, що тi мамонти нiчого не їдять, а тiльки глибоко дихають –коли вдихне перший, полудневий, вiн роздимається й бiльшає, й свiт над ним пiдважується й вiдхиляється од сонця. Тодi сонце ходить низько над свiтом, i се зветься зима. Коли ж сей мамонт видихає й худне, свiт нахиляється до сонця, й починає теплiшати. Два ж iншi мамонти перекидають одне одному сонце й мiсяць, i тодi настає день або нiч. А зорi –то вiчi померлих людей, бо й досi ж кажуть не тiльки «дивлюсь», а й «зорю». Де людина вмерла, над тим самим мiсцем спалахує її зiрка. Найбiльше ж умирає людей на важкому шляху через полудневi степи, тому й на небi цiла дорога густих зiрок, якi теж називаються Соляним Шляхом, бо дрiбка солi на Русi дорого важить, i нелегко здобути її й привезти з далекого Руського моря, на яке греки речуть Евксинське.

Розповiдалося й про те, звiдки на свiтi взялися звiрi й що кожен звiр у собi несе, –собака вiрнiсть, бо створена богинею Вiрою, кiшка –лжу, бо ховається в нiч i дiтей своїх зачина тiльки вночi, ведмiдь –силу й любов до землi своєї, бо в давнину ведмедiв звали русами, й поляни зродилися саме вiд них i тому й звуться русинами й русичами, тобто синами руса.

Богдан читав i порiвнював те четмо з грецькою книгою про їхнiх кумирiв. I раптом замислився.